Експлікація. Війна, Україна, світ.

Перемога демократів на американських виборах породила сподівання на покарання Дональда Трампа та зміну політики США. Але наскільки вони обґрунтовані? Чому республіканці не зацікавлені в політичному знищенні Трампа, а демократи зовсім не обов'язково готові змінити американську стратегію щодо Росії та України? Окремо — війна з Іраном, інтереси Ізраїлю та наслідки американської політики для України. Чому послаблення американських можливостей на Близькому Сході може бути вигідним Росії? І чому американська політика стримування конкурентів стосується не лише Китаю, а й Європи? Головна військова проблема — балістичні ракети. Поки Росія використовує їх для руйнування української енергетики, українцям пояснюють, що власна балістика надто дорога й економічно невигідна. Чи можна оцінювати стратегічну зброю за критеріями прибутковості приватного бізнесу? І чому досі немає підтвердженого бойового застосування українських балістичних ракет? Нарешті — Петропавлівська Борщагівка, Кирило Буданов і можлива підготовка до президентських виборів. Чому історія незаконного утримання людей отримала настільки помітне медійне висвітлення саме зараз? Чи є вона початком політичного просування Буданова? І що це може говорити про очікування швидкого перемир'я?

Меланія Трамп як миротворець. Звучить комічно, але за цією історією може стояти цілком серйозна політична конструкція. Чому мирні ініціативи навколо Олешок намагаються перетворити на початок ширшого переговорного процесу? У переговорах важливі не лише офіційні зустрічі й остаточні підписи. Кожна проміжна домовленість може наближати сторони до певних умов миру. І якщо Європа не бере участі у формуванні цих умов, їх визначатимуть передусім Вашингтон і Москва. Чому європейська участь настільки важлива для України? Чому американські гарантії не можуть замінити європейських інтересів? І чому Європейський Союз, попри розповіді про його слабкість, залишається політичною та економічною силою, з якою змушені рахуватися навіть США й Китай? Окремо — про Романа Безсмертного, формальні процедури дипломатії, американську політику щодо Росії та історичні рішення про українську ядерну зброю і розширення НАТО. Чому Сполученим Штатам може бути вигідна достатньо сильна Росія — не лише як противага Китаю, а й як інструмент стримування Європи?

Під час гуманітарного перемир'я в Олешках російські війська перегруповувалися, укріплювали позиції, перевозили військову техніку та боєприпаси. Про це повідомив Генеральний штаб ЗСУ, а Sky News оприлюднив кадри переміщення російських підрозділів. Гуманітарна операція дозволила повернути українців з окупованої території. Але якою виявилася її військова ціна? Чому організатори перемир'я пропонують поширювати подібну практику, якщо противник уже продемонстрував, як використовує такі домовленості? Окремо — про роль українських посадовців, Андрія Єрмака, висвітлення переговорів у медіа та дивні пояснення, чому з російськими військовими нібито легше домовлятися про припинення вогню, ніж з українськими. Чи можуть локальні гуманітарні перемир'я перетворитися на інструмент військового посилення Росії? Чому допомога мешканцям окупованих територій не повинна означати створення додаткової небезпеки для українців на підконтрольній Україні території? І яка взагалі логіка миротворчих ініціатив, якщо результатом стає зміцнення позицій противника?

Американські переговорники Стів Віткофф і Джаред Кушнер обговорюють повернення російського газу в Європу через українську газотранспортну систему. І це тоді, коли Європейський Союз уже ухвалив рішення остаточно відмовитися від російського газу. Навіщо Вашингтону відновлювати залежність Європи від Кремля? Чи справді йдеться про дешеві енергоносії, транзитні доходи України та зацікавленість Росії в мирній угоді? Чи за цими поясненнями стоїть значно більша геополітична мета? Розглядаємо версію, за якою США використовують посилення Росії для стримування Європи. Китай уже став самостійним центром світової сили. А чи готовий Вашингтон допустити, щоб таким самим центром став Європейський Союз? Окремо — про залежність Європи від американських озброєнь, дефіцит ракет для української протиповітряної оборони та можливість використання американської військової допомоги як інструменту тиску на Україну. Чому повернення російського газу через Україну може бути частиною значно ширшої політичної конструкції?

Місяцями мешканці окупованих Олешків залишалися без належного постачання продовольства, ліків і можливості безпечно виїхати. Росія блокувала гуманітарний доступ. А тепер, за кілька днів до американських виборів, світові пропонують нову історію: Меланія Трамп домовилася про порятунок людей, а Москва сприяє гуманітарній операції. Хто відповідальний за катастрофу в Олешках? Чому Росія так довго не забезпечувала населення необхідним і не погоджувала гуманітарні коридори? І кому вигідно, щоб причиною трагедії в міжнародному медійному висвітленні стала абстрактна війна, а Росія отримала роль одного з рятівників? Окремо — про американські медіа, участь Меланії Трамп і появу журналістів Newsmax в Олешках напередодні виборів у США. Як гуманітарна місія може перетворитися на політичну рекламу та інструмент формування міжнародного сприйняття війни? А також про роль української влади, Андрія Єрмака та попередній досвід переговорів із Росією. Чому історія Стамбульських домовленостей 2022 року знову змушує ставити питання про українську переговорну позицію?

На війні найцінніший ресурс — час. Його не можна закупити, повернути чи компенсувати після завершення бойових дій. Що відбувається, коли країна роками очікує зброю, від якої залежить її здатність протистояти противнику? Чому ударні дрони не можуть замінити тактичні балістичні ракети? Різниця не обмежується швидкістю польоту чи вартістю. Це різні види озброєння, призначені для різних військових завдань. І саме відсутність необхідної балістичної спроможності може визначати, які завдання українська армія здатна виконати. Окремо — про Fire Point, заяви її керівництва та рішення щодо розробки й виробництва балістичних ракет. Чи відповідають пріоритети компанії потребам військових? Хто відповідає за строки, державне фінансування та результати? Чи є в цій історії ознаки не просто управлінської неспроможності або корупції, а свідомого саботажу? І що потрібно встановити, перш ніж говорити про державну зраду?

У жовтні 1942 року німецька ракета A4, відома згодом як Фау-2, подолала близько 200 кілометрів. Без цифрових комп'ютерів, сучасної електроніки та готових технологічних рішень інженери створили балістичну ракету, здатну самостійно підтримувати напрямок польоту й досягати величезної швидкості. Минуло понад 80 років. Сьогодні існують готові принципи, креслення, обчислювальна техніка, сучасні матеріали та виробниче обладнання. Україна має власну історію ракетобудування — від конструкторського бюро «Південне» до харківських розробників систем керування стратегічними ракетами. Чому за таких передумов Fire Point досі не демонструє очікуваного результату у створенні серійної української балістичної зброї? Порівнюємо темпи розробки, випробувань та виробництва. Згадуємо британське бомбардування Пенемюнде 1943 року, яке мало зупинити німецьку ракетну програму. Чи можна пояснити нинішні затримки лише технічними труднощами та корупцією? Чи є підстави розглядати версію саботажу? І чому балістичні ракети, які з'являться вже після нав'язаного Україні миру, не зможуть вплинути на умови його укладення?

Нам говорять про мирні переговори, але що насправді обговорюють за зачиненими дверима? Чому Зеленський змушений окремо заявляти, що обмеження української армії та нейтралітет не можуть бути умовами домовленостей? Пояснюємо, як обмеження чисельності Збройних сил може перешкодити Україні підготуватися до нового російського наступу. Чому нейтралітет — це не лише питання НАТО, а й обмеження права України самостійно створювати військові союзи? Окремо — про інформаційний тиск навколо переговорів і публікацію американського видання щодо нібито готовності Путіна повернути окуповані території у 2023 році. Наскільки переконливою виглядає така історія на тлі російської анексії українських областей і масштабного будівництва оборонних укріплень?

Нас постійно переконують, що з 2022 року умови завершення війни для України лише погіршуються. Але що насправді містив Стамбульський проєкт угоди? І чому питання виведення російських окупаційних військ має принципове значення для оцінки тодішніх домовленостей? Порівнюємо переговорні позиції 2022 року із сьогоднішніми можливостями Росії. Розглядаємо зв'язок Стамбульських переговорів із попереднім досвідом української дипломатії, зокрема Будапештським меморандумом. Окремо — дефіцит ракет Patriot, загроза російських балістичних ударів і можливість використання військової допомоги як засобу примусу України до поступок. А також небезпека виборів під час війни, вплив на Європу та ризики скорочення європейського фінансування України.

Навіщо Трампу третій президентський строк? Невже йому недостатньо грошей і влади? А що, коли головна проблема полягає не в тому, щоб заробити ще більше, а в тому, щоб зберегти вже отримане? Розглядаємо величезні статки, корпоративні структури та юридичні ризики, які можуть зробити втрату президентської влади особливо небезпечною для Трампа. Чому великі гроші потребують не менш великих гарантій безпеки і чому звичне українське «можна домовитися» не пояснює американської політичної системи? На початку випуску — про імідж Меланії Трамп як рятівниці українських дітей, роль Москви в їхньому поверненні та дивовижну готовність коментаторів перетворювати окремі гуманітарні жести на політичні тріумфи. Продовження теми — третій строк Трампа, Куба та Москва — у наступному випуску.