Архітектура

Перша програма «Архітектура», яка не лише про розмови. Читання сучасної драматургії добрались і до нас. Текст Петра Армяновського «Мені автомат, я б їх усіх» — про місто та про ідеології. Ми зануримося в сучасний контекст Києва, намалюємо історичну мапу Дмитра Богрова, який іде вбивати прем'єр-міністра Російської імперії до оперного театру. Пьотр Армяновський народився в Донецьку в 1985 році. Він — перформер та режисер, співзасновник групи Pic pic. Вивчав театр та мистецтво перформансу в Києві, Львові та Москві включно зі «Школою перформанса» Януша Балдигі та «В присутності художника» Марини Абрамович. Після початку війни в рідному Донецьку Пьотр працює переважно як режисер документального кіно та театру. Армяновський — переможець численних мистецьких премій та відзнак, зокрема, у рамках Бієнале молодого мистецтва у 2017 та 2019 роках, Docudays UA 2018 та МУХі-2019.

«Історія європейського театру останніх 50 років показує, що театральні креатори — так само як і публіка — усе частіше прагнуть залишити ритуальний простір театральної рамки. Вийти за поріг театру в місто: на вулиці, площі та перехрестя. Вийти в публічний простір», — вважає Діма Левицький. Він, мабуть, найвідоміший український драматург та режисер аудіопрогулянок, вистав-променадів. У Харкові Діма досліджує район ХТЗ, щоби розробити театральний проєкт.

Чим відрізняється велика школа російського психологічного театру на тлі інших та чим живе сучасна театральна освіта? Як можна імплементувати знання й мистецьку професію, здобуті в Парижі, у Харкові, в українських реаліях? Про це та про особливість підходу традиційної школи Жака Лекока ми поговоримо з випускником школи Миколою Набокою. Коля здобував театральну освіту в Ірландії, брав участь у різних мистецьких лабораторіях та проєктах, причому в обох ролях: ментора та учасника. Зокрема в Харківській Школі Архітектури нещодавно відбувся перформанс «Тіло та простір» за участі студентів та співкуратора Костянтина Зоркіна.

Перезапуск журналу «Український театр», єдиного фахового видання країни. Інтерв'ю з редакторкою, Іриною Чужиновою. Шість років фахове мистецьке ком’юніті України існувало без свого видання. Це, звісно, відображається і на відсутності інституту експертів та авторитетів сектору, і на загальній тенденції до консерватизму. Культурна журналістика — не найсильніший бік українського медіасектору, а науковий напрям у мистецтві взагалі явище екстраординарне. Про всі ці процеси ми поговоримо з театрознавицею, культурною менеджеркою, головною редакторкою журналу «Український театр» Іриною Чужиновою. Також ми торкнемося питання місця та ролі театрального Харкова в українському контексті. А ще обов’язково обговоримо проєктний та репертуарний театр, його теперішнє та майбутнє.

«Архітектура» сьогодні — з гостями зі Львова. Мова піде про Львівський театр імені Лесі Українки, його непросту долю: від театру Червоної Армії — до однієї з провідних сучасних інституцій країни. У гостях програми буде директорка-художня керівниця театру Ольга Пужаковська. Поговоримо про запровадження тематичних сезонів, продукування цінностей для спільноти та івентів загально-культурного напряму: наприклад, як Конгрес Культури, що проходив у театрі. Торкнемося питання функції театру та мистецтва під час загрози воєнного вторгнення.

Cьогодні програму «Архітектура» присвячено мультисекторальному проєкту «Крим, 5-та ранку». Це книга, перформанс та вебсайт щодо проблеми прав людини в тимчасово окупованому Криму. Проєкт втілює громадська організація DollMen за ініціативи нової державної формації, Українського інституту, Міністерства закордонних справ за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID. «Крим, 5-та ранку» розповідає про долю 11 громадянських журналістів, кримських татар, незаконно ув’язнених у російських тюрмах, та про їхні родини. У програмі буде розмова з упорядницею книги, помічницею режисера Єлизаветою Банніковою. Ліза також є однією з солісток ХОССП («Хору Одиноких Сердець Сержанта Пеппера»), тож ми поговорили і про особисту мотивацію працювати на подібних проєктах, і про функцію мистецтва загалом. Чи мають митці осмислювати соціально-політичний контекст? Як держава регулює культуру, замовляючи ціннісно-близький контент?

Сьогодні в програмі — головні «архітектори» нового артпростору «КОЛО ЛІСУ» в Харкові Богдан Гвіздала , Олександр Фоменко  та Станіслав Сурженко. Що станеться, коли поєднати філософію та духовність із мистецтвом та бізнесом? А якщо заправити цей ф'южн дитячою мрією? Ми дізнаємося про цілі та цінності засновників проєкту, їхню мотивацію та про те, як будування халабуд із ковдр перетворилося на ідейну діяльність, на змінювання культурної мапи міста.

Ця програма — для тих, кому цікаві партисипативні перформанси та інтерактивні інсталяції. Наш гість Nick Acorne наживо з Грацу (Австрія) поділиться досвідом роботи із сучасними технологіями та новими інструментами взаємодії з глядачем. Нік народився та навчався в Харкові, тож ми заглибимось у витоки міського авангарду нульових, поговоримо про мотивацію працювати на перетині мистецтва та сучасних технологій. А ще мова йтиме про Китай, контролери та інші залізяки, які необхідні для втілення інтерактивних інсталяцій. Словом, про все, чого не вистачає програмі «Архітектура»: Science Art.

У програмі «Архітектура» інтерв'ю з головною архітекторкою. Вероніка Склярова відповість на питання, як стати менеджерами культури та що це за освіта така — «театрознавство». Мова також піде про основні проєкти, фестиваль Parade Fest, міжсекторальний проєкт «Крим, 5-та ранку» та інші.

«Від політології до культурного менеджменту», розмова з Валерією Михальською та Тимуром Андрієвським. Як створювати культурний контекст у місті? Тимур і Валерія були дотичними до всіх проєктів, про які ми згадували в попередніх програмах. Вистава «Храм» режисерки Ніни Хижної, «Наркомати» в театрі «Публіцист», «Альтернатива» — вистава про екологію в театрі «Нєфть» та багато інших. Понад те, вони встигли попрацювати з Rap.Ua Awards і СХІD OPERA.