Public talk

«Слова, що вбивають». Українські юристи провели дослідження серед російських полонених: як віра у пропагандистські наративи впливає на бойову мотивацію.Опитування досить масштабне: 1060 військовополонених, які перебувають у різних колоніях в Україні.Середній рівень віри у пропаганду серед опитаних — 47,61 %, а 76,95 % респондентів вірили принаймні в один пропагандистський наратив.«Віра в російську пропаганду суттєво підвищує рівень дегуманізації українців, також віра у пропаганду підвищує готовність повторно брати участь у бойових діях і знижує схильність до добровільної здачі в полон», — сказано в результатах цього дослідження.Чому в Україні так багато кримінальних проваджень стосовно російських злочинців, що натискають на кнопки й запускають ракети, але майже немає схожих справ стосовно пропагандистів, одне слово яких може мотивувати натиснути на ту саму кнопку велику кількість виконавців? Чому українське суспільство недооцінює роль пропаганди й уважає її «другорядним злочином»? Чи можливо взагалі довести звʼязок між пропагандою і вбивствами?У свіжому випуску Public Talk Анна Вишнякова — юристка у сфері міжнародного кримінального права й голова громадської організації LingvaLexa. Саме ця організація провела дослідження «Слова, що вбивають».

Основні пропагандистські зусилля на окупованих територіях росіяни спрямовують не на дорослих, а на перевиховання наших дітей. І в росії, і в загарбаних нею регіонах зараз на повну потужність працює конвеєр мілітаризації малечі та підлітків: це і спеціальні дитячі табори, і мілітарні гуртки, і навіть навчання керуванню дронами у школах — уже з восьми років. Усе це доводить, що кремль грає вдовгу. Там розуміють, що воюватимуть ще багато років, і вже зараз готують собі нових солдатів. Найстрашніше те, що цими солдатами намагаються зробити українських дітей — тих самих, які ще до 2022 року мирно гуляли новеньким маріупольським пірсом, носили вишиванки та вчили напам’ять українські вірші.Навіщо в Маріуполі будують центр «Воїн» і чому його перші осередки з’явилися саме в тих регіонах рф, які зазнали найбільших втрат в Україні? Також відверто поговоримо про брехню та помилки української пропаганди, завдяки яким росіянам досі вдається мобілізовувати людей на окупованих територіях, і з’ясуємо, що насправді зрештою вбило російську пропаганду в окупованих українських регіонах. Про все це у Public Talk розповість керівник «Центру вивчення окупації» Петро Андрющенко.

«Чорної хустки не носить — значить не горює!» «Виставляє себе красиву в інстаграмі». «О, уже й заміж вийшла — проміняла памʼять про героя».Виявляється, навіть біль і горювання для суспільства — це про певні сподівання, правила, стигми й осуд. Тема свіжого випуску програми Public Talk — «Не так горюєш».Нині, коли в Україні так багато втрат і людей, які ховають близьких та переживають горе, процес горювання став іще одним приводом для претензій. У соцмережах нерідко починають цькувати вдів захисників, матерів дітей, загиблих під обстрілами, — мовляв, вони горюють якось не так.Коли всі ми так довго перебуваємо в стані стресу, будь-яке необережне слово в коментарях може завдати додаткового болю.Тож чи є дедлайни в процесі горювання? Чому люди переживають утрату по-різному? І чому людина в утраті так часто стає об’єктом цькування у соцмережах?

Понад 20 тисяч українських дітей офіційно депортовано або примусово переміщено росією. Реальні цифри можуть бути набагато більшими. Частині із цих дітей змінюють імена, дати народження, документи й навіть історію життя, щоби стерти їхнє українське походження.Їх шукають не тільки дипломати чи спецслужби. Це також робота OSINT-аналітиків — людей, які через відкриті джерела, соцмережі, російські бази даних, фото з дитбудинків і навіть пропагандистські сюжети відстежують шлях викрадених дітей.Іноді зачіпкою стає сторінка російського інтернату, відео зі «свята» або анкета в базі «дітей-сиріт». Іноді — старе фото чи допис родичів. Так аналітики встановлюють місцеперебування дітей, фіксують злочини депортації та ідентифікують людей, причетних до викрадень і «перевиховання».Станом на квітень 2026 року фахівці Molfar уже ідентифікували приблизно 200 дітей, які перебувають на окупованих територіях, у росії або білорусі. Одинадцятьох із них удалося повернути в Україну.У цьому епізоді подкасту Public Talk із представником Molfar Intelligence Institute Богданом Музикою говорили про те, як працює OSINT і чому найважче шукати найменших дітей, а також чому навіть один допис у соцмережах може колись допомогти дитині повернути собі справжнє ім’я.

97 % людей не відрізняють згенерованої ШІ музики від звичайної. Це результати дослідження, яке провели у восьми країнах світу на замовлення французької стримінгової платформи Deezer спільно з дослідницькою компанією Ipsos.Треки, створені нейромережами, набирають мільйонні перегляди та прослуховування у ютубі та соцмережах. Користувачі тиктоку, інстаграму та фейсбуку охоче підзвучують ШІ-музикою власні відео, навіть не розуміючи, що цей трек могли створити, наприклад, росіяни. Парадокс, але ШІ-контент — і намальовані картинки, і згенерована музика — часто набирає нині в соцмережах більші охоплення, ніж справжні фото та треки.росіяни використовують ШІ-музику для пропаганди та поширення панічних настроїв серед українців, адже, заклавши певні наративи в трек, який завіруситься тиктоком, можна досягти небаченої ефективності. Як українці вкотре потрапили на гачок ностальгії та масово репостять переспіваний штучним інтелектом «Ласковий май», як росіяни за допомогою ШІ створюють треки про українські прифронтові міста та чи загрожує такий стрімкий розвиток ШІ-музики справжнім артистам — у свіжому випуску програми Public Talk.

Трьохсот сорока сімох реальних людей змогли інфікувати потрібним наративом під час експериментальної інформаційної кампанії в інтернеті дослідники NATO StratCom. Боти, керовані штучним інтелектом, протягом тижня вкидували потрібну думку в різні спільноти. Урешті з 85 тисяч охоплених користувачів 347 реальних людей і самі стали ретранслювати потрібні меседжі.Результати цього дослідження шокують. Експерти з вивчення дезінформації підтверджують: ідеться про цілі дезінформаційні кампанії, керовані штучним інтелектом, для яких не потрібні якісь дорогі та складні інструменти, а досить звичайних на кшталт чату GPT або Gemini.Тобто нейромережа вже сама може вирішувати, скількох і яких ботів їй потрібно для максимально ефективного залучення справжніх користувачів. Потім — сама собі створити цих ботів, а згодом — іще й оцінити ефективність і вдосконалитися.Уже за рік-два ботів у мережі буде більше, ніж людей, як і спродукованого ними контенту, коментарів, «думок» та дискусій. Уже сьогодні фахівці, які докладно й роками вивчають ботів у телеграмі, не можуть відрізнити живих людей від ботів. «Пекельні борошна» й порожні сторінки, за якими ми раніше відрізняли ботів, давно в минулому. Нині боти можуть мати сторінку з історією, родинною легендою і для схожості писати рецепти пирогів, робити людські друкарські помилки, а потім — транслювати потрібні замовникові наративи.Чи це вже зомбі-апокаліпсис і як ми можемо протистояти цьому — у сьогоднішньому випуску.

Чи можливо довести зв’язок між діями російських пропагандистів і вбивствами українців — так само, як це було у випадку з радіомовленням під час геноциду в Руанді?Чому, маючи VPN і доступ до будь-яких джерел інформації, росіяни не намагаються перевірити, що насправді відбувається в Україні, а продовжують вірити власній пропаганді?Які психологічні інструменти кремлівської пропаганди відомі ще з часів Другої світової війни — і чому вони досі ефективні?Чи використовує нині росія проти України методи контрпропаганди, подібні до тих, що застосовувалися проти нацистів — зокрема спроби посіяти розбрат у суспільстві, щоб послабити армію?Про трансформацію російської пропаганди, можливий трибунал і те, як Україна може протистояти росії в інформаційній війні, говоримо у новому випуску «Паблік-ток» із дослідником пропаганди та письменником Пітер Померанцев.На його думку, Україна вже має всі передумови, щоб стати лідером у сфері когнітивної війни. Досвід Великої Британії часів Другої світової — зокрема описаний у книзі про Сефтона Делмера — це підтверджує.Розуміння психології ворога, його слабкостей, переосмислення самої природи пропаганди та її інструментів — і головне, вплив не на переконання, а на систему зсередини (наприклад, створення умов, за яких армія воює менш ефективно) — це підходи, які спрацювали проти нацистів і працюють сьогодні проти росії, переконаний Померанцев.

Із села Оскіл, що на межі Харківщини й Донеччини, оголосили обов’язкову евакуацію цього тижня. Голова Ізюмської адміністрації сказав, що за останні тижні з тих країв виїхали сотні людей, адже Лиманський напрямок фронту рухається, і щодня населені пункти в цій місцевості опиняються під ударами росіян. Дрони, КАБи... Активно виїздять нині жителі двох великих міст Донеччини: Краматорська та Слов’янська, які ще кілька місяців тому були тиловими, а тепер щодня під щільним вогнем росіян.У нашому свіжому випуску ми обговорювали інформаційно-психологічний складник процесу евакуації:– які страхи найчастіше заважають людям вчасно виїхати та яка роль тут ворожої пропаганди;– чому росіянам вигідно паплюжити гуманітарних працівників і волонтерів;– чому вони залякують саме евакуаційні екіпажі й гатять по тих, хто вивозить людей;– як відрізнити навмисне поширення панічних настроїв від об’єктивної потреби евакуюватися;– з яким цькуванням найчастіше стикаються ті, хто виїхав, і головне питання нашого подкасту — як ми можемо цьому протистояти.

«Інша росія», або Політика виправдання агресора. Від набокова, солженіцина та бродського до сьогоднішніх нетфліксу, «Оскара» й тиктокуСвіжий випуск подкасту Public Talk — це спроби проаналізувати, як за допомогою образів у кіно, літературі й соцмережах росіяни намагаються уникнути відповідальності за злочини. А саме — створюючи для Заходу (та й усього світу загалом) образ так званої іншої росії, яка нібито не є небезпечною, не є агресоркою, а відповідно, заслуговує на розуміння і виправдання, ба більше — співчуття.Наш запрошений експерт — Богдан-Олег Горобчук, кандидат соціологічних наук, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка та співавтор каналів «Культуртригер» і «Центр дослідження МордоRU».Ми розпочали з аналізу меседжів, закладених у документальному фільмі «Містер Ніхто проти путіна» про російського вчителя з Уралу, що знімав пропагандистські заходи в школі та згодом вивіз ці матеріали з росії.Цьогоріч цей фільм здобув премію «Оскар» як найкраща документальна стрічка, і це вже другий російський «Оскар» за час повномасштабної війни. Докладно ми розбирали це в попередньому випуску програми за 21 березня — ви можете його знайти на ютубі, на сайті Радіо «Накипіло» або на таких стримінгових платформах, як-от Spotify чи Apple Music.А цього разу ми з допомогою експерта Богдана-Олега Горобчука спробували проаналізувати це ще ширше й глибше, звертаючись до позиціонування росіян на нетфліксі, у тиктоку й ще раніше — за часів совєтського союзу.

Цьогорічний «Оскар» російському фільму як інтелектуальне затьмарення Заходу, виправдання агресора та примирення через співчуттяЯк «хароші рускі» перетворюють себе на «жертв», змушуючи Захід жаліти їх і просуваючи імперські наративи. Обговорюємо на кількох свіжих прикладах, які мали величезну аудиторію: на фільмі «Містер Ніхто проти путіна», що тиждень тому здобув премію «Оскар» (і це вже другий «Оскар» росіянам за час їх повномасштабного вторгнення в Україну), а також на свіжих інтерв’ю так званих опозиційних росіян, які начебто проти режиму, на кшталт Катерини Гордєєвої.Чому така тонка пропаганда імперіалізму насправді небезпечніша за прямолобу від соловйова та скабєєвої? Чому вестернери ведуться на неї? Чим це загрожує нам, українцям, і як ми можемо протистояти цьому? Про все це в новому випуску Public Talk.До етеру приєдналися Маріам Найем, культурологиня, письменниця та авторка книжки «Як вдихнути вільно? Посібник із деколонізації», і Богдан-Олег Горобчук, кандидат соціологічних наук, викладач КНУ імені Тараса Шевченка та співавтор каналів «Культуртригер» і «Центр дослідження МордоRU».