Баланс білого

Чи можна зробити кінофестиваль без червоної доріжки? Як зацікавити глядача піти в кіно, коли вдома є купа стримінгів? Який фестивальний мерч найбільше запам’ятовується? На ці запитання дають відповідь організатори міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA — дизайнерка Дарина Польцева та продюсерка Катерина Янюк. «Бюджет кінофестивалю у Сараєво — це бюджет міста. Можна робити все, що хочеш. Якби ці ресурси були залучені у нашу фестивальну сферу, я вірю, що тут було б не просто свято кіно, а ми б поставили всіх на вуха», — ділиться Янюк враженнями про різницю роботи на кінофестивалі у Боснії та Герцоговини й України. В заключному подкасті сезону Дарина та Катерина розповідають про те, як вимірюють успіх фестивалю, коли їхню роботу не бачить глядач, як вони потрапили в кадри документального фільму Катерини Горностай «П’ятниця, субота, неділя» про Docudays UA у 2022 році та що варто колекціонувати напам’ять в епоху діджитал-ери. Інші подкасти DTF Magazine: ⁠donttakefake.com/podkasty-dtf-magazine/⁠

Надія Парфан працює в документалістиці понад 10 років, знімаючи історії про Івано-Франківськтеплокомуненерго, ЛГБТК-військових та врешті-решт саму себе. Наприкінці 2019 року вона запустила онлайн-платформу TAKFLIX, що показує українське кіно, а віднедавна саме його і виробляє під грифом TAKFLIX Originals. Чоловік Надії — Ілько Гладштейн — не лише продюсує її фільми, але також взяв на себе керування камерним кінотеатром KINO42 на Подолі. У ньому показують як класичні українські стрічки, так і авторське кіно з усього світу. Раніше Ілько та Надія разом готували в місті Славутич фестиваль кіно та урбаністики «86», але із 2019 року працюють над власними проєктами, часто маючи справу з іноземними копродукціями. Ось як Ілько пояснює своє ставлення до іноземців в Україні сьогодні: «Я ставлю однакове питання до іноземних документалістів, які приїздять знімати українську війну, як і до, в принципі, будь-яких документалістів, які знімають будь-яку тему. Чому ти знімаєш це? Який твій зв’язок із темою і персонажем? Із якою позицією ти говориш? Це загальна для мене етична рамка документального кіно, яка відсікає велику кількість фільмів, які я не дивлюся. Якщо причиною фільму є кон'юнктура, вимога ринку, то мені це особисто не цікаво. Я розумію аудиторію, яка це буде дивитись, і чому цей фільм виник. Але попри етику цей фільм не буде якісним. Людина буде використовувати лише поверхневі рівні, які досить очевидні. Особливо, якщо це кіно про Україну, мені хіба буде цікаво з дослідницької мети. Я навіть придумав назву для цього феномену. Коли іноземці їдуть знімати або фінансують, або показують щось не те про Україну, то це Ukrainsploitation». У передостанньому епізоді першого сезону «Баланс білого» Надія Парфан та Ілько Гладштейн розповідають, чому лише тепер Netflix став конкурентом Takflix, чи важать для глядача нагороди на міжнародних кінофестивалях, як нові технології змінять українську документалістику, а також чому працюють над фільмом про кінотеатр «Жовтень». Інші подкасти DTF Magazine: ⁠donttakefake.com/podkasty-dtf-magazine/⁠

У 2022 році театральний режисер В’ячеслав Єгоров зібрав непрофесійних акторів в Ужгороді та поставив трагедію Вільяма Шекспіра «Король Лір». До вистави готувалися півроку, а зіграли в ній вимушені переселенці, яким цей новий досвід допоміг відрефлексувати війну. Вже на етапі репетицій до проєкту підключився кінорежисер Дмитро Грешко («Між небом та горами»), який зафільмував все: від перших проб на роль до прем’єри в Ужгороді. П’єси Шекспіра неодноразово екранізовували у вигляді мюзиклів, анімації та горорів, але стрічка Грешка «Король Лір: як ми шукали любов під час війни» вперше показує цей сюжет у документалістиці через українську дійсність. У цьому епізоді подкасту DTF Magazine «Баланс білого» В’ячеслав Єгоров та Дмитро Грешко розповідають, як актори вживалися у свої ролі, чому твори Шекспіра досі залишаються найпопулярнішими та який омаж із «Рана» Акіри Куросави залишили у своєму фільмі. Інші подкасти DTF Magazine: ⁠donttakefake.com/podkasty-dtf-magazine/⁠

Документальне кіно може існувати з героєм чи без нього, адже у центрі уваги все: від забутих речей під час війни до нинішньої екосистеми Чорнобильського району. Саме з такими ідеями зняли свої стрічки Марта Смеречинська («Алоє, фікус, авокадо і 6 драцен») та Олексій Радинський («Чорнобиль 22»). Останній, до речі, переміг на міжнародному кінофестивалі короткометражного кіно в Оберхаузені та отримав спеціальну відзнаку на Docudays UA у 2023 році. Коли ми говоримо про росіян на міжнародних кіноподіях, Олексій зазначає: «Кінофестивалі — це маргінальна частина нашого життя. У всіх нас, не лише у кінематографістів. Це не найважливіше, що відбувається у світі. Я не хочу підважувати право нас усіх висловлювати емоційне або інтелектуальне ставлення до всього російського. Всі мають право це ненавидіти. Але для того, щоб в нас дійсно відбувалася деколонізація, нам потрібно не лише пройти цю ненависть до всього російського, але й трошки перестати говорити виключно про це». У подкасті DTF Magazine «Баланс білого» Марта та Олексій розповідають, чому вибрали неочевидні теми для своїх фільмів, як письменниця Катерина Бабкіна з’явилася у стрічці Смеречинської, чи впливає освіта на створення кіно та з чим сьогодні асоціюють Чорнобиль. Інші подкасти DTF Magazine: ⁠donttakefake.com/podkasty-dtf-magazine/

Маріуполь досі залишається головним містом, яке притягує увагу документалістів. У ньому знімали Мантас Кведаравічюс (дві частини «Маріуполіса») Зоя Лактіонова («Територія пустих вікон»), Олександр Суровцов («Онтологія»), а під час окупації з нього виїхав Мстислав Чернов, який зафільмував вже знаковий «20 днів у Маріуполі». До війни місто динамічно розвивалося, бо зростала кількість проєктів та змін: від фестивалю Gogolfest до ремонту набережної та площі навколо Драмтеатру. Але сьогодні місто існує лише у спогадах тих, хто чекає його звільнення. У подкасті DTF Magazine «Баланс білого» режисер з Маріуполя Олександр Суровцов та продюсер анімації «Маріуполь. 100 ночей» Андрій Палатний розповідають про те, як правильно говорити про це місто з дітьми, чому його зробили одним з культурних центрів наприкінці 2010-х та що кінематографічного у Маріуполі знаходять сучасники. Інші подкасти DTF Magazine: ⁠donttakefake.com/podkasty-dtf-magazine/⁠

Історія оператора та продюсера Андрія Котляра в кіно почалася з арешту в січні 2014 року, коли він брав активну участь у Євромайдані. Увійшовши до творчого об’єднання «Вавилон’13», після вторгнення він допомагав збирати документальні свідчення російських злочинів. На Docudays UA 2023 показували одразу чотири фільми, до роботи над якими був залучений Котляр: «Залізні метелики» про трагедію рейсу MH17 2014 року (оператор та продюсер), «День Незалежності» про один день з життя українців 2022 року (оператор), «Наша робосім’я» про родину програмістів з Вугледара (оператор) і «Прокидаючись у тиші» про біженців з України, що живуть у колишній військовій казармі вермахту (співпродюсер). У подкасті «Баланс білого» Андрій розповідає, чим відрізняється робота оператора в ігровому і документальному кіно, чому він ніколи не зніме фільм як режисер, навіщо розвивати медіаграмотність і як збирається боротися з вигоранням. Інші подкасти DTF Magazine: donttakefake.com/podkasty-dtf-magazine/

На 20-му міжнародному фестивалі документального кіно Docudays UA аншлаги на фільми, пов’язані з війною. На «20 днях у Маріуполі» Мстислава Чернова глядачі плачуть, а на «Залізних метеликах» Романа Любого дискутують про трагедію рейсу MH17. Попри аншлаги на фестивалі, українська документалістика залишається нішевим явищем, особливо порівняно з ігровим кіно. Це формує міцнішу спільноту чи відштовхує від документалістики? Про це говоримо з героями нового епізоду подкасту «Баланс білого» — режисеркою фільму «Цей дощ ніколи не скінчиться» Аліною Горловою та режисером «Солі з Бонневілю» Семеном Мозговим (обоє мають досвід презентації фільмів як в Україні, так і на іноземних фестивалях). А ще дізнаємось, як західна аудиторія дивиться українські фільми про війну, чи можна обманути документалістів якісною пропагандою та який художній прийом найбільше дратує Аліну та Семена.

Володимир Тихий — один з тих, хто придумав «мовчання» для Гелі в «СВ-шоу» з Вєркою Сердючкою. Потім він працював над «Поверненням Мухтара», а у 2010-х просував чи не перший український кіноальманах «Мудаки. Арабески» про проблему рагульства. Тепер його краще знають як співзасновника творчого об’єднання з виробництва коротко- й повнометражного документального кіно «Вавилон’13», а також як режисера фільмів «Брама», «Наші котики», «День добровольця» та «День незалежності». Останній цього року показують у національному конкурсі Docudays UA. У подкасті DTF Magazine «Баланс білого» Володимир розповідає про внутрішню кухню українського телебачення 1990-х, методи російської пропаганди нульових і чому комедія про сентиментальних військових усе ж таки можлива в українських реаліях. Також говоримо, чому лейтнайт-шоу вистрілило на «1+1», як змінилася армія й документалістика за часів незалежності України та навіщо «Вавилон’13» працює над дитячою анімацією після поїздок на фронт. Інші подкасти DTF Magazine: https://donttakefake.com/podkasty-dtf-magazine/

Режисерка фільму-відкриття кінофестивалю Docudays UA «Ми не згаснемо» Аліса Коваленко з 2019 року фільмувала життя п’яти підлітків у прифронтовому селі на Луганщині. Вони мріють про різне, але всі прагнуть виїхати з провінції у місто з більшими можливостями. І така можливість трапляється — головні герої готуються підкорювати Гімалаї. У новому подкасті DTF Magazine «Баланс білого» Аліса розповідає не лише про фільм та своїх героїв, а й про те, чому у фільмі звучить лише англомовна музика, як вдалося отримати права на трек Radiohead, чому на Говерлу підійматися важче, ніж на Гімалаї, та як пройшла її служба в Українському добровольчій армії у 2022 році та чому вона звідти пішла. Інші подкасти DTF Magazine: ⁠https://donttakefake.com/podkasty-dtf-magazine/⁠

Міжнародному фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA — 20 років. За цей час він пережив події Євромайдану, Covid-19, війну та кількаразову зміну локацій. У 2012 році творці Docudays UA намагалися зімітувати заборону фестивалю «беркутівцями», з 2014-го боролися за визволення активістів Майдану, а у 2020-му вигадали такий онлайн-формат, що вся Україна могла поспілкуватися з авторами фільмів. Чи зможе кіно, зняте штучним інтелектом, увійти в програму Docudays UA? Який художній прийом найбільше не люблять документалісти? Чи ок їсти попкорн на кінофестивалі? Про це говоримо у новому подкасті DTF Magazine «Баланс білого» з режисером фільмів «Українські шерифи» та «Вулкан», артдиректором фестивалю Docudays UA Романом Бондарчуком та директоркою комунікаційного департаменту кінофестивалю та співавторкою фільмів Романа Дарією Аверченко. Інші подкасти: https://donttakefake.com/podkasty-dtf-magazine/