Як Україна втрачала Донбас. Ч.2

Це взагалі реально – поєднувати самоосвіту і службу в армії? Говоримо із запрошеним гостем – військовослужбовцем з позивним «Айтівець», який розповідає про армійське дозвілля та намагання не втратити свою професійність. Також зачіпаємо такі теми: - працевлаштування після повернення до цивільного життя - мотивацію під час служби - книжки, які найбільше вплинули на героя під час великої війни - мовне питання серед військовослужбовців - культурна деокупація ______________________________ ТАЙМКОДИ: 0:00 Що важливо робити щодня всім українцям 0:33 Чому наш гість – айтівець і чому така тема подкасту 1:47 Що таке самоосвіта в умовах служби в армії? 7:07 Як в армії вдалося повернутися до ІТ 12:13 Самоосвіта під час служби – це розрядка? 14:40 «Я повернуся до цивільного життя з деградованими знаннями». Що робити, аби такого не було? 19:20 «Самоосвіта в армії – це підстилання соломи, на яку ти впадеш» 20:46 Чи хотів би повернутися до свого минулого життя? 26:33 Книжки, що вплинули на мотивацію 33:22 Як має відбуватися культурна деокупація тимчасово окупованих територій? 38:43 Мовне питання в армії 40:18 Фінальне питання №1. Місто (місце) сили, до якого хочеться повертатися 44:09 Фінальне питання №2. З ким попив би кави з історичних постатей? 51:26 Ведуча дякує Айтівцю, бо той витратив час свого дозвілля на запис подкасту.

Цей подкаст – прибудова до попередньої розмови про книжку «Сєверодонецьк. Репортажі з минулого» від Світлани Ославської.  Аріф Багіров – один із героїв репортажів, краєзнавець, блогер, культурний новатор і житель Сєверодонецька. Нині – мандрівний велосипедист і медіапартизан (синоніми до слова «переселенець»).  Говоримо з Аріфом про відбудову міста, зокрема й культурну, згадуємо битву за менталітет 2014го, уявляємо спільноти, які повертаються додому з накопиченим досвідом, рефлексуємо навколо «живого пам’ятника ностальгії».

Ця розмова – про Сєверодонецьк, його історію, міфи і стиль життя. Запросили авторку книжки "Сєверодонецьк. Репортажі з минулого" Світлану Ославську.  Відразу відповідаємо на питання, що спантеличує – у назві книги помилки немає. Один із героїв репортажів пояснює, чому саме "Сєверодонецьк".  Говоримо з авторкою про:  -  історію міста, його походження  -  спогади попередніх поколінь  -  політичний маркер «столиці сепаратизму»  -  географію синдрому «молодого і перспективного міста» в Україні до незалежності

Сковороді 300 років. Вух-х-х, це багато. 🍃А ще він досі залишається невловимим. Принаймні до такої думки дійшли ми самі, коли записували цей подкаст про Григорія Савича. Знаєте, є ще дещо особливе. І це шарм Сковороди. Про нього й заплели цю розмову. То ось про що нам ішлося: 🖌 Чому так багато міфів навколо Григорія Сковороди? Зокрема про нібито освітнього поводиря для селян; монаха-самітника із зачіскою у вигляді горщика ледь не від самого народження; скромно вбраного мандрівника з гусячим пером, сопілкою і куснем хліба у наплічнику; насамкінець жорсткого аскета, який відмовлявся від усіх можливих земних благ і насолод. 🖌 Який образ Сковороди українці зчитують зараз? Як-от українського гіпі й дауншифтера, майстра ретритів, аристократа, талановитого музиканта, композитора, мандрівника-наставника, у торбинці якого можна надибати добре вино та елітні трубки з тютюном. 🖌 Що таке сковородинська мішанка і якою насправді мовою або мовами писав Сковорода? 🖌 Як воно – жити у 18 столітті й бути диваком для оточення? 🖌 У чому сила творів Сковороди і які закодовані сенси там можна розгледіти зараз? Запрошуємо до розмови.

Це друга серія подкасту-перезавантаження LOUNGEEK! Виразніше говоримо про мову, історію, ідентичність, культурний спротив і, звичайно, книжки, які допомагають переживати війну. Цього разу з нами діалектологиня, викладачка Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Валентина Лєснова. Фокус розмови – українська мова на Луганщині, результати «лагідної українізації» до повномасштабного вторгнення, слобожанський діалект і книжки, які мотивують поліпшувати свою українську. Ділимося таймкодами: 1:10 Замість вступу. Звернення за ім’ям і по батькові – це радянська традиція? А «пане/пані» – її сучасна заміна? 3:58 Чи змінюється традиція звертання у навчальних закладах? 6:18 Життя студентів і викладачів у перші дні окупації Старобільська. 9:30 Про прихисток у Нідерландах і намагання розказати про Україну більше. 11:30 Історико-етнографічні межі Слобожанщини. 14:40 Початок активного заселення. Хто вони – перші переселенці? 15:05 Хто заснував Старобільськ і чому це не «ісконно рускіє зємлі»? 16:05 Як заселення впливало на розвиток української мови на Слобожанщині? 18:26 Походження назви Слобожанщина? Слобо‌да – це передусім про свободу. 19:25 Слобожанщину і Донбас ототожнювати не можна. 20:48 Про заселення Троїцького району українцями й росіянами. 21:45 Українська мова/говірки в Бєлгородській і Воронезькій областях. 23:40 Північ Луганщини – українськомовна, а південніше – лише російська? 33:00 Про українськомовних таксистів. 34:35 Гумор українською: стендап, меми. 38:35 Як діалекти переживають зміни. 43:35 «Суржик є не тільки російсько-український». Чому це не діалект? 46:02 Про паралелі слобожанських говірок з іншими говірками. 57:08 Про двомовний Луганськ і українську мову в університеті. 1:04:33 Чи спрацювала «лагідна українізація» на сході до повномасштабного вторгнення? 1:13:51 Які найвдаліші формати з просування книжок. 1:19:26 Книги, які допомогли в пошуку своєї ідентичності.

Вони волонтерять, ведуть боротьбу на фронті, читають свої нові твори у сховищах, підсилюють інформаційну передову, збирають на автівки, тепловізори, дрони, бронежилети для армії, і попри все, продовжуть писати книжки, вести соціальні мережі, аби активно спілкуватися з українцями і всім світом.  🎙Це подкаст про людей Незалежності, сильних і незламних, та 6 книг, які для нас є особливо цінними. Ми прочитали їх ще до повномасштабної війни. І зараз хочемо сказати про них те, що не вдавалося осягнути раніше.  👥 Їхні автори або укладачі – історики, викладачі, журналісти, дослідники, музиканти, театрали. Дехто з них нині в лавах ЗСУ. Переосмислюємо такі книжки:  🏷«Інтернат» Сергія Жадана  🏷«Справа Василя Стуса» Вахтанга Кіпіані  🏷«Юпак» Сергія Сергійовича Сайгона  🏷«Світлий шлях: історія одного концтабору» Станіслава Асєєва  🫂 #мандрівна_бібліотека

Це продовження розмови про книгу «Як ми втрачали Донбас». Її написали журналіст із Донецька Денис Казанський та його колега з Луганська Марина Воротинцева.  Перед нами бачення нової історії Донбасу з чіткими відповідями й аргументами, чому на воєнній карті ООС частини Луганської й Донецької областей помічені кольором окупації.  Говорять про книгу троє бібліотекарів, поділивши розмову на декілька основних складових – мову, інформаційну війну і міркування, що буде далі. Таймкоди:  0:00 – замість вступу відразу до справи: бум чорних технологій пропаганди 6:00 – ефект луна-камери нікуди не подівся. Що з цим робити далі? 9:30 – конспірологія зі сланцевим газом  12:54 – Сіверськодонецький з’їзд сепаратистів 2004го 20:06 – серед причин війни – несформований емоційний інтелект (насипаємо понять із психології).  20:33 – як Луганськ сприймав ідею вступу в ЄС до війни?  20:22 – війна почалася через Майдан?  24:26 – відірваність від світу й незнання України, «краще сидіти вдома» – усе це серед причин війни.  29:15 – що не так із терміном «регіональний патріотизм»?  32:11 – книжка не каже, що буде далі на Донбасі. Кидаємо свої варіанти.

У березні 2014го Росія анексувала Крим, а у квітні – почала війну на Сході України.  21 лютого 2022 року Росія визнала незаконні Л/ДНР й наділила їх «незалежністю». Наша реакція – це порушення суверенітету України та державної цілісності.  Незадовго до шквальних подій лютого та під час загострення на кордоні записали подкаст. Об’єкт розмови – книжка «Як ми втрачали Донбас», яку написали журналісти Денис Казанський та Марина Воротинцева. Автори з Донецька та Луганська й були очевидцями не лише тодішніх подій 2014го, а й вервечки передумов.  І з того вийшло цілісне доповнення до новітньої історії Донбасу. І Слобожанщини, до речі.  🎧Це перша частина розмов між трьома бібліотекарями й вона переважно про Луганськ:  🔸Чи хотів Луганськ незалежності в 90х? 🔸Ситуація з двомовністю.  🔸«За Союзу все працювало, а тепер розвалилося» і ще дрібка міфотворчості.  🔸Донбаська луна-камера в медіапросторі.  🔸Сіверськодонецький з’їзд сепаратистів 2004 року. 🔸Що буде далі? Чи погоджуємося з авторами книжки?

Чорнобиль сьогодні – це різні маршрути. Часто туристичні. Дуже часто сталкерські. Думаємо, що є сенс говорити про Чорнобиль як певну субкультуру. Цей подкаст до річниці найлячнішої техногенної катастрофи з набором переосмислень, інсайтів та спробою заглянути у Чорнобиль майбутнього.  Говоримо з Оленою Гнесь, туристичним гідом у Чорнобильській зоні відчуження. Лінія розмови: -  Чому він популярний серед туристів? (спойлер: не лише через фільм від HBO) -  Пандемія і туристичні потоки в Чорнобилі  -  Чому іноземців-туристів у зоні відчуження більше, ніж самих українців? -  Сталкери у Чорнобилі: адреналін від незаконного туризму -  Чому деякі сталкери красунчики, а деякі – фе -  Узаконити сталкерство – значить його «знищити»?  -  Чорнобиль завтра: сміттєзвалище чи місце відродження? ☝️Дуже радимо вдягнути навушники.  Пам’ятаємо й робимо все, щоб час працював на оновлення, а не занепад.

– Поговорімо про жінок? – Залюбки! Так і вирішили створити новий випуск подкасту LOUNGEEK. Очевидно, говоримо про жінок і їхні пекельні будні. Однак героїнями стали пані та панночки із Середньовіччя та ХІХ століття. Наша історична вилазка стосується: - середньовічних секс-робітниць і їхньої вірності рідному місту та його звичаям - українок домодерного традиційного суспільства - чаклунства жінок і його причин - моральних якостей, якими мають володіти порядні дівчата - правил гарного побачення і вибору женихів - зародження кліше і нашого ставлення до стереотипів стосовно жінок