Солдат з гіторою. Віталій Кириченко

Чому Бог, в якого віримо не зупинив у секунду російсько-українську війну? І що запитає український доброволець у Бога, в якого вірить в радіоесеї «Господь окопний» письменника, молодшого сержанта ЗСУ Артура Дроня «Героїв не міняють».

Про темний вирій епохи, про те чи багато в житті залежить від круто зіграної фуги Баха. І про те чи кожен метелик помахом крил переписує історію в радіо есеї «Герої без броні» поетеси, музикантки, бойової медикині, молодшої сержантки ЗСУ Єлизавети Жарікової.

Чому у військових є відчуття, що «завтра» не існує в радіо есеї «Аби це «завтра» було» письменника, сценариста, молодшого сержанта ЗСУ Павла Паштета Белянського.

Як це відповідати на питання “Що ти забула на  війні, дівчино” в радіо есеї  поетеси, музикантки, бойової медикині, молодшої сержантки ЗСУ Єлизавети Жарікової.

Як музикант з гітарою перетворився на солдата з гітарою в радіо есеї «Солдат з гітарою» фронтмена гурту «НУМЕР 482», військовослужбовця підрозділу «Культурний десант» Віталія Кириченка.

Прощатися з Кримом в квітні 2014 року, прощатися на мисі Тарханкут. Там, де степ, скелі та море. Стояти над прірвою і вдихати повітря водночас солоне і гірке. Вдихати море і полин. І боротися щоби знову повернутися на мис Тарханкут. В радіо есеї «Скеля на Тарканхуті» полковника ЗСУ, учасника боїв за Донецький аеропорт, Авдіївку, Піски, Харків Бориса Рябухи.

Чому в рюкзаку людини , яка живе в тиловому місті має бути турнікет? Чому це має бути звичкою? Чому навіть цивільні мають бути ефективними бійцями? Чому мир в усіх наших містах завжди і скрізь кришталевий? В радіосеїй  “Так близько від війни”  письменника, сценариста, молодшого сержанта ЗСУ Павла Паштета Белянського.

Кохання - це місто, з якого повільно витікає життя. Але кохання - це і птахи, які народилися в цьому місті з надією на політ і небо. А ще кохання - це бойовий наказ боронити це місто. Про любов і Бахмут в радіо есеї «Три кохання» сержантки ЗСУ, інструкторки з військового лідерства Оксани Пономарьової.

Герої не втомлюються, не жаліються, не падають духом, не втрачають здоров’я, не потребують заміни. А якщо вірити тому, що кричать на прощаннях із загиблими, то герої навіть не вмирають. Про гостре відчуття несправедливої незамінності та тяжкої відповідальності в радіо есеї письменника, молодшого сержанта ЗСУ Артура Дроня «Героїв не міняють».

Відстань від бойових позицій у Бахмуті, які безжально криє ворог, до верхівки Монтанья Роха на Канарських островах, можна виміряти спогадами. І диханням. Техніка стабілізації, повернення контролю над тілом після гучного прильоту. Вдих-видих, перед тим, як вийти зі свого укриття на лінію бойового зіткнення. Вдих-видих, як колись, під час великого шторму.