Легенда про український характер. Як авіаконструктори "Антонова" вигадували найшвидший у світі велосипед

Введення інституту президентства в Криму 1994-го здається тимчасовим запамороченням тодішніх кримських політиків, які цього прагнули, і української влади, яка це допустила. Навіть саме слово "інститут" виглядає занадто серйозним для того політичного явища, що виникло в Криму на початку 1990-х – настільки гротескної форми воно набуло.Чому і на якому тлі воно з'явилося? До яких наслідків призвело? Як сталося, що невідомий широкому загалу Юрій Мєшков раптово став народним улюбленцем, а потім із запаморочливою швидкістю – ізгоєм? Які не вивчені Україною уроки періоду "мєшковщини" відгукнулися їй під час окупації 2014-го?УП поспілкувалася з учасниками та очевидцями подій 30-річної давнини та відбудовує деякі фрагменти цієї історії, усвідомлюючи, якою хиткою може бути людська пам'ять.

Рівень психологічної підтримки в українській армії дуже низький, стверджують десять співрозмовників УП серед військових психологів і бойових медиків. Це призводить до того, що бійці шукають порятунку в алкоголі, наркотиках, азартних іграх, самовільно залишають частини (СЗЧ), намагаються накласти на себе руки.Чому так сталося, як можна покращити психологічну допомогу у війську і чи допоможе в цьому міжнародний досвід, розбиралася "Українська правда".

Відтоді як у серпні 1994-го він повернувся до Канади з руандійського відрядження, його мучило безсоння ночами і жахи вдень. Він носив із собою мачете, одного разу його мало не знудило в супермаркеті, який нагадав йому магазини в Руанді з розкиданими трупами. Чотири рази він намагався покінчити життя самогубством.Чоловіка з квадратним підборіддям батьки нагородили ім'ям шекспірівського героя – Ромео. Канадський генерал-майор Ромео Даллер командував "блакитними шоломами" ООН у Руанді. За сто днів, поки світові лідери і топфункціонери міжнародних організацій не наважувалися назвати те, що відбувається, геноцидом, у цій африканській країні загинуло понад 800 000 її мешканців. Тисячі людей, врятованих Даллером і його миротворцями, не обнулили рахунок генерала до самого себе – людини, яка 30 років тому могла зупинити різанину, якби в цьому були зацікавлені ті, хто відрядив його до Руанди.

Розбираючись, що ж взагалі відбувається в Білогорівці, УП поговорила з десятком людей. Без любові й багатомісячної витримки яких цього населеного пункту, певно, уже б не було. Майже за два роки після звільнення, попри інтенсивні російські штурми та катастрофічний брак людей і артилерії, усе селище перебуває під контролем Сил оборони України.Якою була Білогорівка до 24 лютого 2022-го, що відбувалося в селищі після його звільнення, як виглядали бої за фільтрувальну станцію та яка головна задача відведена цьому крихітному населеному пункту – читайте в матеріалі УП.

У ніч з 28 на 29 липня 2022 року Росія підірвала так званий "барак 200" в Оленівці, куди навмисно перевели 193 полонених азовців. 53 з них – загинули.За два роки після кривавого злочину ніхто з окупантів не був покараний. Доля багатьох вцілілих, які перебувають у полоні, – невідома. Молодому азовцю "Крафту", який на той момент вже пережив оборону Маріуполя, оточення на "Азовсталі" і полон, відносно пощастило, адже він вижив і повернувся додому в рамках "великого обміну" 21 вересня 2022 року. Він розповів "Українській правді. Життя" про теракт у "бараку 200" та життя після вибуху.

Американський архітектор Леббеус Вудс, який під час Боснійської війни, попри облогу сербами Сараєва, пробрався до міста і на власні очі побачив наслідки обстрілів, сформулював три підходи до відбудови. Перший – намагатися відновити все у вигляді, що максимально наближений до того, який був до війни. Другий – зруйнувати під нуль все, що було пошкоджено, і побудувати нові міста. Третій – створити нове місто зі зруйнованого старого; власне, виростити нове зі старого.Яким шляхом іти, залежить, зокрема, від того, хто береться відбудовувати. Традиціоналісти намагаються відновити історичну забудову скрізь, де це можливо. Модерністи хапаються за можливість позбутися архітектурної спадщини і будь-яких спогадів про трагедію зруйнованого міста.Коли починати відновлення і яким воно має бути? Чи варто покладатися на досвід архітектурних зірок на кшталт Нормана Фостера, британського архітектора, лауреата Прітцкерівської премії, який погодився долучитися до відбудови Харкова? Чому майстер-плани міст без урахування думки їхніх мешканців – той самий спадок ХХ століття, від якого ми так хочемо втекти?

На чемпіонаті світу з трекових велоперегонів 1997 року в Австралії Україна продемонструвала світові "Енея". Легкий, міцний велосипед з дисковими колесами та революційною рамою – він здавався експонатом фантастичного фільму. А головне, на цьому футуристичному транспортному засобі українці ледь не здобули першість.Цей успіх прогримів як постріл. Того ж року Міжнародна асоціація велоспорту заборонила фюзеляжну "енеївську" раму на змаганнях. І тоді українські конструктори спроєктували новий прототип "Енея", на якому наступного року українські велосипедисти все ж принесли батьківщині чемпіонське золото.Біографія "Енея" – це історія про український характер. Про вміння мислити поза рамками та продукувати ідеї, що випереджають час. Про здатність не здаватися і знаходити нові шляхи, коли перекривають старі. А також це історія про мрію – у ДП "Антонов", де народився "Еней", добре знають, як вона створюється.

Минулого тижня одним з найбільш помітних текстів УП став матеріал Романа Романюка та Романа Кравця "Андрій Первозваний. Як Єрмак став головною людиною для Зеленського". Автори однієї з перших журналістських розвідок про фігуру майбутнього голови ОПУ підсумували в ній шлях Андрія Єрмака від маловідомого київського юриста до однієї з максимально впливових політичних фігур в країні. Фігури, яка оперує численними проектами у внутрішній і зовнішній політиці України не стільки завдяки виборному мандату й офіційним повноваженням, скільки завдяки специфічно сконструйованій довкола самої фігури Президента владній архітектурі. Цей матеріал став основою чергового випуску подкасту "УП. Вголос".

Артем з позивним "Східний" вісім років жив подвійним життям, відколи під окупацію потрапив його рідний Стаханов (з 2016 р. — Кадіївка). З 2014 року молодий хлопець таємно передавав українським військовим інформацію про розташування російських військ та техніки. Для нього це означало наражатися на небезпеку бути викритим, приховувати правду від батьків та разом із рідним містом поволі занурюватися в стан ізоляції з перспективою не дочекатися звільнення.Цей епізод подкасту "УП. Вголос" — про опір окупації, методи роботи російських спецслужб та про те, як допомогти українським військовим на окупованій території, за матеріалом розмови журналістки УП. Життя Олени Барсукової із нинішнім військовослужбовцем ЗСУ Артемом Карякіним ("Східним").

Після вторгнення росіян Андрій Селецький очолив Нововоронцовську селищну військову адміністрацію. За рік після підриву росіянами Каховської ГЕС його громада потерпає від нестачі води та обстрілів. Але, як часто буває в цій війні, бажання росіян знищити Україну відкриває перспективу: привертає увагу до української історії. Після обміління Каховського водосховища в Андрія з'явилася можливість торкнутися того, про що він мріяв у дитинстві, пірнаючи у води штучного моря.В інтерв'ю УП він ділиться "затопленою пам'яттю" про легендарний Великий Луг та "економічний геноцид" українського півдня. Розповідає про знайдені артефакти, чорних археологів та херсонський кавун як символ самоідентифікації.