ЛітМузей про музей

У Харкові готують новий музичний альбом, який буде вкрай незвичним. Сергій Жадан, Юрій Гуржи, Ірена Карпа, Олег Каданов та інші заспівали пісень за текстами Григорія Сковороди в стилі реґі. До альбому ще й знімають кліпи.  Про неординарну ідею покласти вірші мандрівного філософа на таку екзотичну музику, коли заплановано вихід альбому й чи можна буде послухати реґі-Сковороду наживо — поговорили з учасником проєкту ScovoroDans, музикантом, композитором, диджеєм, письменником, харків’янином, який років тридцять мешкає у Берліні, — Юрієм Гуржи.

У попередніх програмах з істориком, професором Києво-Могилянської академії Володимиром Маслійчуком ми говорили про виникнення слобідських полків у другій половині XVII століття і про перші спроби їх реформувати з боку царського уряду. У цій програмі ми говоримо про остаточне скасування автономії Слобідської України імператрицею єкатєріною II. У якому стані були слобідські полки напередодні уцарення єкатєріни? Корупція, оборудки, свавілля — як імперська влада скористалася вадами слобідської старшини? Хто такий Прокопій Коневицький і яка його роль у скасуванні слобідського устрою? Що розслідувала й до чого дійшла комісія Євдокима Щербініна на Слобожанщині? Чи були протести проти реформувань? Як вплинуло на історію Слобожанщини скасування традиційного устрою?

Як впливає історична пам’ять на формування і самоусвідомлення націй? Чому деякі країни Європи, здається, забули про історичний досвід співіснування із росією? Нарешті, коли ця держава перестане бути імперією? Про це поговорили з гостями Харківського літмузею, а саме — з філософом, публіцистом, перекладачем і доктором філософських наук Вахтанґом Кебуладзе й філософом, доктором філософії, викладачем, перекладачем і директором Центру Еммануеля Левінаса в Каунасі (Литва) Вікторасом Бахметьєвасом.

У Харкові відкрилася виставка The War Is Not Over Yet («Війна ще не закінчилася»), що присвячена журналістам, які загинули під час повномасштабного вторгнення. Вона розповідає історії українських і закордонних журналістів, яких убили, поранили або викрали від початку повномасштабного вторгнення. Про це розказала співорганізаторка виставки — представниця Українського ПЕН-клубу Тетяна Терен. «Ми маємо окрему ініціативу — вона дістала назву In solidarity with Ukraine. Й от у межах цієї ініціативи ми привозимо авторів — письменників і журналістів — з інших країн подивитися і відчути, що відбувається в Україні. Цього разу до України приїхав наш колега Томіца Байcич — хорватський поет і президент Хорватського ПЕНу. У Харкові літератор ніколи не був. З одного боку, Байcичу стало цікаво подивитися на виставку, бо він хоче відтворити такий формат у Загребі — розповісти про те, що відбувається в Україні. З іншого боку, ми також показували поетові Салтівку й місто загалом, щоб він бачив, що роблять окупанти з нашими містами й нашим життям».

«Я щасливий, що місто настільки ожило, що воно таке рухливе й жваве. Для мене Харків — це місто, яке показує приклад. Воно є собою, воно не мусить бути нікому прикладом, просто показує те, наскільки стійким є місто, якщо мешканці за нього вболівають, дуже глибоко себе з ним ідентифікують», — каже Остап. Про культуру, пропаганду, ідентифікацію людей, життя в Україні та про те, чому Остап вирішив стати новим резидентом, говоримо в новому випуску програми «Літмузей про музей» на Радіо «Накипіло».

У Харкові відбулася презентація книжки Радомира Мокрика «Бунт проти імперії: українські шістдесятники» Вона пропонує читачеві мандрівку в мікросвіт українських шістдесятників — молодих людей, які творили нову культуру в час хрущовської «відлиги». Заглиблення у світ, який усупереч правилам совєцького тоталітарного режиму засновувався на принципах солідарності, взаємопідтримки й поваги між непересічними молодими талантами. Детальніше про це — слухайте в новому етері програми «Літмузей про музей» на Радіо «Накипіло».

«Я впевнена, що книгу екранізують. У нас і на Заході інтерес справді є, багато режисерів і людей, пов'язаних зі світом кіно, мені про це говорять. Я їм довіряю»У Харкові відбулася літературна зустріч з українською письменницею і лавреаткою Шевченківської премії 2022 року Тамарою Горіха Зерня. Її книжка «Доця» здобула Шевченківську премію і відзнаку «Книга року BBC». Роман переклали польською, латиською, македонською, іспанською, німецькою та англійською мовами.Про літературу, війну, життя і поїздку до Харкова Тамара розповіла в новому випуску програми «Літмузей про музей» на Радіо «Накипіло».

В умовах нав’язування чужої культури як панівної ті тексти, що виходять за її межі, стають «антитекстами» і підлягають знищенню. Це призводить до втрати культурної пам’яті, яку передають через тексти. У совєцький період українська культурна спадщина, що не вписувалася у межі офіційної доктрини, існувала в «захованому» стані. Совєцька влада знищувала тексти чи ховала у спеціальних фондах без доступу широкому загалові, переслідувала їхніх авторів, карала за знання про ці тексти. Ті, хто наважувався такі тексти зберігати, мусили теж їх ховати, щоб колись мати можливість передати культурну пам’ять наступним поколінням. ХХ століття, як і ХХІ, починалося для України боротьбою за виживання нації, за право на самоідентифікацію. Прикметно, що за сто років у нас не змінився ворог у цій боротьбі, що свідчить не тільки про його нав’язливу імперську ідею, але й про наші «провали в пам’яті». Виставка покликана показати, як оприявлювалася культурна пам’ять українців упродовж останніх ста років, що забезпечувало українцям «згадування» після повного «забування» та як Україні сьогодні працювати із сенсами, матеріальні носії яких нині фізично знову заховано — і знову від російської імперської загрози. Виставка не передбачає експонування музейних предметів. Натомість будуть конструкції з текстами-історіями про них. Так автори хотіли б ще раз наголосити на тому, що українська культурна спадщина сьогодні під загрозою, музеї евакуюють чи консервують свої колекції в підвальних сховищах, зважаючи на випадки руйнувань від ракетних обстрілів будівель музеїв чи пограбування колекцій російськими військами на тимчасово окупованих територіях.

Кейт Цуркан відвідала Харків уперше п’ять років тому. Письменниця, журналістка, редакторка й перекладачка, яка не має українського коріння, адже народилась у США. Усе це не завадило Кейт вільно володіти українською, а також приїхати до Харкова під час повномасштабної війни, щоби стати новою резиденткою «Слова»: «Коли дізнаєшся, що тут жили великі автори, а ти теж тут живеш і працюєш — це особливі відчуття. Я не знала, наприклад, що Михайль Семенко жив у квартирі напроти мене, а я стою якраз тут самісінько й пишу текст». Її твори публікували в таких виданнях, як New Yorker, Vanity Fair, Harpers, Washington Post, Los Angeles Review of Books та інших. Вона є репортеркою газети Kyiv Independent і головною редакторкою журналу Apofenie. До Харкова вона приїхала по свою нову книгу, адже один із головних героїв — харків’янин. Про нову книжку, свої відчуття від воєнного Харкова та багато іншого Кейт розповіла в новому випуску програми «Літмузей про музей» на радіо «Накипіло».

Харківська резиденція «Слово» (відтепер — Резиденція у «Слові») змінює формат комунікації. Найближчим часом на її сторінках у соцмережах стане більше прямої мови: резиденти самі розказуватимуть про свої пригоди в Харкові і творчу роботу, а паузи між приїздами резидентів заповнять «голоси» давніх мешканців «Слова». Письменники та інші митці 1930-х також «розказуватимуть» про своє обживання нового будинку, творчі задуми, побутові проблеми тощо. Першим «голосом» «Слова» з 1930-х уже зовсім скоро стане Іван Дніпровський. Може, не найвідоміший письменник, проте знакова постать для Літмузею, адже завдяки його архіву ми знаємо так багато цікавого про письменницький будинок, його історію та мешканців і про період Розстріляного відродження загалом. Розповідатиме Марина Куценко, наукова співробітниця Харківського літературного музею.