Станція «Держпром»

Сьогодні ми їдемо не далеко, від Держпрому — лише одна станція підземкою. Ми їдемо пити каву. На Научці відкрилася кавʼярня «Паломник» — це псевдо загиблого 26-річного Андрія Авілова. Мати бійця, за 5 місяців по його смерті, відкрила цей заклад у памʼять про сина. Це — її спосіб вийти з тяжкої депресії. Мати мотивацію щось робити, якось жити далі. Це тепер — місце зустрічі його побратимів, матерів — таких само, як Олена Авілова — які втратили на цій війні дітей. Це — спосіб підтримати донатом тих, хто воює далі. Спосіб не забувати тих, хто поліг, звільняючи, наприклад, Балаклію на Харківщині — як Андрій Авілов на псевдо Паломник.

Сьогоднішня подорож буде емоційно важкою. Ми їдемо до Ізюма — до тієї самої, розтятої навпіл висотки на колишній вулиці Першотравневій, нині — вулиці Памʼяті. Розтяла цей житловий будинок — разом із мешканцями та тими, хто приходив сюди ховатися до підвалу — російська авіабомба. У березні торік. За ці місяці ми зустрічалися із родичами загиблих — то на місці масового поховання в ізюмському лісі, то вже під час перепоховання, на іншому цвинтарі на околиці Ізюма. Але цього разу, на річницю трагедії, коли біля руїн будинку зібралися родичі загиблих, ми зустріли чоловіка, який, втративши сімох членів родини, зміг вибратися з-під завалів, вціліти, й навіть жити далі.

Сьогодні ми вирушаємо до Купʼянська. З цього деокупованого міста та навколишніх сіл та селищ оголосили обовʼязкову евакуацію. Десь — всього населення — це населені пункти, найближчі до фронту або ті, що вже фактично стали фронтом, і там досі лишаються люди. У самому Купʼянську — обовʼязкова евакуація дітей та маломобільних мешканців. Та чи працює це на практиці? Чи можна змусити бодай когось виїхати? Чому у громаді оголошено евакуацію? Розкажемо на прикладі кількох родин, які напередодні лишилися без житла. Один із них — етнічний росіянин, який народився на далекому сході рф. Його сусіди, родина із 6-річною дитиною, лише після цього замислилися про те, що тепер — просто мусять виїхати.

Що таке понад рік жити у підвалі? У селищі Кутузівка під Харковом з десяток люду живе у підземеллі — бо їм більше нікуди йти. Підвал тамтешнього дитячого садочку у перші дні вторгнення став прихистком для місцевих мешканців — тоді їх було там зо півтори сотні. Але за цей рік більшість розʼїхалася. Лишилися ті, в кого більше нема будинків. Сьогоднішня «Станція Держпром» — про людей, які доглядають одне одного і покинутих тварин. Про їхній стяг, що пережив у цьому підвалі окупацію. Людей, які знайшли у колишньому російському штабі портрет Шевченка — брудний і зі слідами від чоботів, відмили та принесли до підвалу. Людей, які опалюються дровами, що назбирали у замінованих посадках. Які вірять у перемогу та те, що повернуться до своїх відремонтованих будинків.

Що означає зʼявитися на світ в країні, на яку росія пішла війною? Як це — відчути перші перейми у перший день повномасштабного вторгнення? Що таке — народжувати під вибухи? Сьогоднішня Станція Держпром — це три історії про народження. Нашим героїням судилося стати матерями 24 лютого 2022 року. У день, який тепер памʼятатиме кожен українець.

Сьогодні ми вирушаємо до селища міського типу Дворічна. Раніше це був райцентр, нині — частина Купʼянського району. Зараз — фактично найгарячіша точка на мапі Харківщини, бо це — межа з Луганщиною. Сам Купʼянськ та навколишні населені пункти окупанти після деокупації обстрілюють нещадно.

Сьогодні ми вирушимо на самісінький кордон. До села Гурʼїв Козачок Золочівської громади. Нам цікаво було поговорити з мешканцями саме цього населеного пункту, адже колись давно, ще до початку бойових дій на Донбасі та анексії Криму, ми вже були тут. У Гурʼївому Козачку завжди мешкало багато етнічних росіян — населений пункт був відомий поселенням старовірів. Хто це такі, як вони тут опинилися і що кажуть нині, коли їх обстрілюють росіяни ж? Як живе нині прикордоння на Харківщині? Про це нова «Станція Держпром».

Квартира-бункер. Під землею — кухня, спальня, вбиральня. І все це на глибині кількох метрів, ще й накрите залізобетонною плитою. Сьогодні ми попрямуємо в цехи одного з промислових підприємств Харкова, аби побачити власне майбутнє. Бо за 11 місяців війни українці зрозуміли: до тих умов, в яких ми нині живемо, доведеться адаптуватися. росію нікуди не посунеш — до кордону так і буде 42 кілометри, а жити треба. Тож, поки новобудови за новими стандартами — як в Ізраїлі, де в кожній є міцне укриття — у Харкові не почали зводити, тутешні підприємці розробили проєкт «Схов». Це квартира під землею.

Сьогоднішня «Станція Держпром» — про частинку Нобелівської премії миру для харківʼян. Цьогоріч, уперше в історії, Нобелівську премію миру присудили Україні, де триває війна. В Норвегії, в Осло, її отримувала очільниця Центру громадських свобод Олександра Матвійчук. Ми сьогодні розповімо про харківських правозахисників — тих, хто методично, ретельно, щодня збирає докази злочинів росії проти України. Саме тому Харківська правозахисна група, яка від весни почала створювати базу даних постраждалих від повномасштабного вторгнення, отримала частину Нобелівської премії миру і розподілить гроші серед тих, хто втратив у цій війні рідних.

Район, який тепер відомий на весь світ. Район, де в буквальному сенсі немає жодної не потрощеної російськими обстрілами висотки. Це тепер сюди можна доїхати, не минаючи блокпости, без супроводу і дозволу тероборони, без регулярного гахкання — Північна Салтівка повертається до життя. Будинки, які не визнані аварійними, наповнюються людом — мешканці повертаються до своїх осель, навіть якщо це вщент вигорілі квартири, а сусідній підʼїзд обвалився у підвал. Сьогоднішня «Станція Держпром» про те, як відновлюється Північна Салтівка. Це буде історія однієї висотки, яку мешканці відновлюють самотужки.